| Латиноамериканські клубні танці |
|
Сальса Існує багато версій про походження сальси, однак усі вони зводяться до наступного: праотцем сальси вважається кубинський сон – ритм, який виник наприкінці ХІХ століття на Кубі. В 30-ті роки величезний вплив на сон здійснюють карибські ритми, а також по мірі його популяризації в Південній та Північній Америці, північноамериканські та латиноамериканські, поступово формуючи те, що ми сьогодні називаємо сальсою. Існує декілька версі походження назви „сальса”. Загальновідомо, що сальса означає „соус”. Згідно з однією із версій, в маленькому клубі Маямі одного разу виступала група, яка виконувала кубинську музику, і ця музика настільки „завела” присутніх, що всі дружно почали викрикувати „Salsa! Salsa!“, маючи на увазі те, що музика була настільки гостра і гаряча, як соус, яким приправляли страви в цьому закладі. Відповідно до іншої версії, назва танцю походить від дуже популярного на початку століття сона "Echale Salsita". Наприкінці 60-х років в США в Медісон Сквер Мартен відбувся грандіозний концерт, організований Fania All Stars, на якому латиноамериканські виконавці представили свій „новий винахід” - ритм boogaloo- ніщо інше, як модернізований кубинський сон, змішаний з маренго, боссановою, кумб”єю, ча-ча-ча, мамбо та бугі-вугі. Дивлячись на те, як люди з різних кінців Америки шалено танцюють під новий ритм, Тіто Пуенте, згадавши слова старого сона вигукнув: "Esto es una gran salsa!", що перекладається як „Відмінний соус!”. На сьогодні в сальсі існує чотири визнаних танцювальних стилі: кубинська сальса – касіно (casino), лос-анджелеський стиль, нью-йоркський стиль і так званий „фрістайл”. Окремо виділяється напрямок руда – спосіб танцювати касіно „колективно”. Досить цікавим є ін нещодавно винайдений музикальний стиль salsa dura (поєднання сальси, важкого року та хіп-хопу). Меренге Меренге (Merengue) – національний танець Домініканської Республіки, а також до певної міри і Гаїті, сусідньої з нею держави. Існує дві найбільш популярні версії походження танцю меренге. Одна історія пов’язує появу танцю з рухами рабів, які працювали на плантаціях цукрової тростини і були приковані один до одного, Тому вони злегка кульгали на одну ногу. Наглядач задавав ритм роботи, вдаряючи в барабан. Інша історія стверджує, що під час однієї із багатьох революцій в Домініканській Республіці відомий борець був поранений в ногу. Коли він повернувся додому сільські мешканці раділи і святкували перемогу, і з симпатії до цього борця кожен танцівник відчував себе зобов”язаним копіювати його рухи, трішки кульгаючи. Танець маренго існував, починаючи з ранніх років існування Домініканської Республіки ( на Гіїті подібний танець називається Meringue. Можливо його назва походить від назви кондитерського виробу – Бізе, який готується з цукру та яєць, у зв’язку з легким характером танцю та рівномірного ритму, що подібний на процедуру збивання яєць. В середині ХІХ століття танець меренге став популярним не тільки в Домініканській Республіці, а й в Карибських країнах та Південній Америці. Меренге ідеально підходить до виконання навіть у надзвичайно маленькому приміщенні. Нескладна навіть для початківців техніка дозволяє насолоджуватися танцем та музикою вже з перших годин навчання. Бачата Виникнення бачати пов’язують із напруженою соціальною ситуацією, яка склалася в Домініканській Республіці на початку 60-х років ХХ століття після поверження диктатора Рафаеля Леонідаса Трухільо Моліни. Однак окремі дослідники стверджують, що існують джерела, де згадується про цей танець і раніше - в 1922 і 1927 рр. Бачата зародилася як поєднання болеро і домініканського сона. На її становлення здійснили суттєвий вплив такі виконавці і композитори, як тріо Лос Панчос, тріо Матаморос, Хуліо Харамільо. Однак новостворений жанр зустрів на своєму шляху перешкоди, на подолання яких було витрачено понад тридцять років. Тривалий час бачата вважалася вульгарною музикою нижчих верств, про яку говорили, що вона соромить домініканців. Бачата не допускалась на радіо, не продавалась у музичних магазинах, розташованих у престижних районах домініканських міст. Переломним моментом в історії бачати стали 80-ті роки ХХ століття коли музиканти зрозуміли, що бачата прекрасно підходить для передачі таких почуттів, як ностальгія, меланхолія і т.д. і стали ширше використовувати її експресивну сторону. До початку 90-х років в бачаті склалося три основні напрямки, пов”язані з „просувавши культивувавшими” їх музикантами: стиль Луіса Діаса, Хуана Луіса Герри і Віктора Віктора. Насьогодні бачата стала настільки популярної в Домініканській Республіці, що без неї не обходиться жодна вечірка чи свято. І з кожним днем її популярність зростає в інших країнах, передусім, у США, Мексиці, Іспанії. |
